Кліпання мисленням чи мислення про кліп

Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове!

Та воно вже було від віків, що були перед нами!

 Побував сьогодні на круглому столі "Філософської думки" про усну історію філософії. Цікаво, але дещо зрештою зачепило. Поважні професори говорили про саму тему, і досить цікаво. Але коли почали говорити деякі (на щастя, не всі) представники молоді – вони постійно повторювали про «кліпове мислення», ніби сучасне молоде покоління отаке безграмотне, панує візуальність, «функціональна неписьменність» і взагалі нездатність читати довгі і складні тексти. Якесь дивне самобичування молоді.

Це – міф. Я колись давно писав текст про Людей Книги і Людей Картинки. І я хочу захистити наш час і наше покоління (Z, Y, N чи як його там ще назвуть).

З ними все нормально! Нічого особливого не сталось. Все це було раніше і буде завжди.

З самого початку були Люди Книги і Люди Картинки.

Перші писали Біблію, другі ваяли Золотого Тільця.

Одні писали книги, інші розглядали ікони.

Перші вивчали науки, другі дивились телевізор.

Ті, хто раніше дивився телевізор – зараз гортає стрічку Фейсбука і тицяє в котики, і ніколи не читає складні тексти.

Ті, хто раніше читав книги – читає їх і зараз. У форматі .txt, .pdf, .epub чи в паперовому вигляді.

Нічого не змінилось – але деякі зміни є, і про них – наприкінці.

А звідки ж це розмежування між людьми?

Воно вкорінене в саму нашу психіку, навіть у нервову систему.

 Мені здається, що завжди є люди, які хронічно, функціонально не здатні, чи не хочуть, сприймати «важкі»  речі, великі тексти чи складні ідеї. Це – проблема зосередження уваги та уяви. Адже за сприйняття складних текстів та ідей відповідають ці дві головні царини психіки.

Щоб прочитати довгий текст, вдуматись в його структуру – це треба Її Величність Увага. Це – постійно фокусувати увагу на довгому ряді символів, який інколи досить одноманітний, і завжди постійно повторюється.

Але Уява – ще більш  важлива. Щоб прочитати книгу, треба мати велику уяву. Для початку, ми відкриваємо, що за невеличкими 33 символами-літерами ховається цілий паралельний всесвіт. У нас небагато літер, а у  латинській абетці взагалі 24. І саме Уява бачить за маленькою кількістю знаків безмежну сукупність значень. А великий текст – це не просто послідовність символів. Це – внутрішня структура, ідеї автора, цілий всесвіт, який він описує. Все це треба вміти уявити – плюс ще й всидіти, витримати, поки цей всесвіт відкриється тобі.

Є такий анекдот (перекажу по пам'яті).

Коли відомому математику сказали, що його найкращий учень покинув математику і пішов в музику, математик відповів:

– Правильно зробив, бо в нього занадто слабенька уява для того, щоб бути хорошим математиком, але достатня, щоб бути геніальним музикантом.

Ось чим відрізняється філософський чи математичний текст від якоїсь белетристики, комікса чи фільму. Для того, щоб осилити Канта чи матаналіз, треба набагато сильніша і багатша уява.

Нам постійно говорили, що для вивчення математики чи філософії треба увага, посидючість, терплячість. Але це не працювало. Тому що насправді для цього треба не стільки увага, скільки уява, «во-ображение», вміння творити образи, віртуальні світи, і у-яв-ляти їх, виводити на яв. Недарма Олександр Філоненко каже про те, що головний гріх нашої школи –  це нудьга. Вона поширює нудьгу і вбиває здивування! Вона змушує сидіти і зубрити, тупо напружувати увагу, тоді як треба було б розвивати уяву.

Одразу дисклеймер: комікси теж бувають глибоко філософськими. І написати хороший комікс – це вищий рівень філософської майстерності. Але – написати, а не прочитати ;-)

Але не треба поспішати засуджувати тих, у кого нібито проблеми з увагою та уявою. Бо це – кожен з нас. Наша нервова система втомлюється – це всім відомо. Трохи менш відомо, що нервова система більше втомлюється від статичних, постійних напружень, ніж від мінливих і динамічних. Коли постійно тримати руку витягнутою, вона втомиться більше, ніж коли вона поперемінно підніматиме важку гантелю.

Точно так же з уявою і увагою.

Тому довгий і монотонний текст сприймається важче.

Звідси всі педагогічні техніки переключення уваги. Звідси необхідність перерв.

Звідси сучасні техніки маніпуляції вашою уявою в інтернеті і на телебаченні – коли ваша увага трошки втомлюється, новий різкий сигнал вас переключає на щось інше, і ви забуваєте про попереднє.

Звідси – всі війни за вашу увагу.

Хто завоює твою увагу – той правитиме світом.

Або спробуй її відвоювати сам ;-)

Все це – індивідуально.

Є люди, яким легше фіксувати увагу і у яких більш розвинена уява. Може, це т.зв. «флегматики» чи «меланхоліки», а може й ні. Суть у тому, що їм легше дається медитативна здатність зосередитись на чомусь і довго не випускати це з виду. Такі люди можуть годинами розглядати мапу і зоряне небо. Вони можуть сидіти на місці і несамовито копатись у складному математичному рівнянні. Вони можуть читати 200 сторінок Канта.

Але особливо важливо – це розвинена уява! Їм це легше, бо вони краще уявляють, ЩО ж там відбувається.

Ти пройдеш повз, і не помітиш, що для цієї дитини у тій калюжі діється всенький всесвіт.

Для тебе це – мапа, для неї – це ціла альтернативна історія.

Для тебе це – нудна абракадабра, для неї – дивовижний світ чисел, який живе своїм  життям, який може нескінченно комбінувати.

Для тебе Платон – це «нудятина, пойду поем», а вона, відкривши Платона, бачить перед собою афінські вулиці, уявляє цю суперечку, стоїть посередині діалогу і сама розмірковує разом із Горгієм, Федром, Алківіадом і Сократом.

І це так близько до сучасного життя, так болісно поряд, що досить руку простягнути, і Шоста табличка Епосу про Ґільґамеша заговорить тобі про сучасне телебачення.

Але ми всі одночасно і Люди Книги, і Люди Картинки. Бо найбільш завзятий математик і філософ втомлюється і засинає на лекції. Нервова система, яка б медитативна не була, таки вирубається.

Інша справа, що хтось тренується, а хтось – ні.

Але завжди Людей Книги була меншість.

А що ж змінилось?

А чотири речі.

1. Технології.

Розвинулись технології візуальності. Створити візуальні атрактивні образи, що затягують і відволікають увагу – стало набагато легше. Технічно ми вже можемо створити цілу Матрицю, яка повністю замінює реальний світ. Рекламні продукти чітко працюють по базовим інстинктивним моделям сприйняття, захоплюючи нашу уяву і вагу на рівні підсвідомого.

Раніше Картинка достатньо швидко набридала Людям Картинки. Довго ікони не порозглядаєш, та й театр не дуже. Так чи інакше, стає не дуже цікаво, і людський мозок починає розвивати уяву і увагу. Коли довго дивишся, бачиш нові деталі. Так поступово твориться Людина Книги - яка створює таємний символічний ряд, яким вона кодує реальність, набагато більшу і дивовижнішу.

Тепер Картинка надто варіативна. Понад те, вона прекрасно впоралась із симуляцією глибини. Хоча - чому симуляція? Інколи вона цілком задовольняє потребу людей у певному, бодай примітивному, смислі і глибині.

2. Інформаційна навала.

Ми споживаємо в мільйони разів більше інформації, ніж будь-коли. Відсіювати дуже важко. Але доводиться. Часто - неосмислено. Залишається здебільшого те, чому легше зачепитись за увагу та уяву. А вони безумно перевтомлені. І тому хапають лише поверхню. Нервова система, психіка, просто самозахищаються.

Але у поєднанні із попереднім, це збільшує % людей, хто обирає «картинку».

3. Політика.

Чому іспанський філософ Ортеґа-і-Ґассет написав «Бунт мас»?

До ХХ століття політичну владу, право приймати рішення, мала переважна меншість людей, яка проходила стару, класичну систему освіти, що базувалась на Книзі. Але загальне виборче право дало право голосу мільйонам людей, чий освітній рівень був явно не такий. Потреби модерної держави вимагали масової освіти – але масово ви не створите коледж Ітон чи Оксфордський університет, а от ПТУ чи інститут червоної професури – як раз.

Кухарка таки может править государством, но что с государства останется?

Ви можете назвати мене політичним луддистом і фашистом, але – саме на хвилі масового виборчого права до влади приходять фашисти і нацисти, а більшовики ідуть до влади під гаслом «кухарки» і «Вся власть народу».

Зрештою, джина у пляшку ви не заженете. Демократія в кризі. Це – реальність охлократії. Це – шлях до тиранії. А отже, думаймо, що зробити з демократією?

4. Соцмережі.

Ось чому ми стали відчувати «неправильну думку» повсюди.

Інтернет і соцмережі зробили унікальну, небувалу річ.

Моментальна доступність усієї інформації – ви можете наґуґлити все. Ну майже все. Але в цьому «майже», у деталях, і криється диявол.

Абсолютна легкість виробництва нової інформації – не треба писати від руки і чекати рік публікації статті. Опублікувати пост – секунда.

Миттєва легкість комунікації – раніше ти чекав півроку, щоб тобі відповіли на твій лист. Зараз ти – моментально онлайн, у віртуальному світі постійної присутності і спілкування.

Але диявола в деталях ніхто не скасовував.

Скляна стеля у доступі до серйозної інформації. Мовні майже непрохідні бар'єри інтернету. Авторське право, яке давно вже не право Автора.

Написати якусь бздуру легко. От тільки серйозні вивірені видання губляться в потоках флуду і спаму.

Ти вмикаєш Фейсбук і входиш у віртуальну матрицю присутності… тільки це – віртуальна, уявлена спільнота, imagined community. У цій Матриці – якісь порохоботи, зебіли, срачі, хвилі ненависті, вічні матюки, бульбашки. Виходиш на вулицю – пташки, навіть люди ті ж самі, але зовсім інші, усміхнені, ввічливі. Відкриваєш їхній же Фейсбук – берсерки з виряченими очима. Калі-Дурґа в атаці.

Вийти з Матриці можна. Тільки Матрицю цим не вб'єш. Тому з часом ти відкриваєш, що твій друг говорить цитатами Шарія, а розмова перетворюється на втілення отих божевільних аватарів із Матриці.

Бо у ній постійна комунікація, вічне онлайн-буття створило навязливий стан, віртуальну реальність, що давить на цю реальність. І вже незрозуміло, якщо ти вийшов з Матриці – це ти закрився у власній Матриці (затишній бульбашці), а отже це ти – вузьколобий і самозашорений фанатик, що ігнорує реальність задля своєї бульбашки? чи це ти повстанець, що вийшов із системи і ігнорує її?

Тварь я дрожащая, иль право имею?

.

Але та Матриця впливає на політику, див. п. 4.

Вона впливає на нас постійно – бо п. 5.

І це не було б можливо без технологій, див. найперший пункт.

Але все буде добре!

Я колись писав, що наш час – найкращий для звіщування Доброї Новини. Це був текст про Євангеліє для християн. Але його ж можна адресувати і філософам про філософію.

В конечном счете, как сказал классик: люди такие же, только квартирный вопрос их испортил…

Кліпове мислення, постправда, функціональна неписьменність чи щось там ще – це наші старі-добрі сусіди, реалії і проблеми. Люди завжди скоріш обирали Картинку, ніж Книгу. Завжди любили слухати софістів більше, ніж Сократа. Доля Сократа і Христа незмінна.

А що техніка і час виводить це на яв – це або шанс, або виклик.

P.S.

Сама усна історія – окрема тема, одна із тих, в якій Україна веде перед. Але тут, думаю, глянете і ви самі ;-)