Танці на кістках чи бенкет під час чуми: Україна – сліпа пляма на мапі світової пам’яті

Я не люблю ці «свята» 8-9 травня.

Мені пахне від цих днів якимось лицемірством і підлістю.

Ніби під видом чогось шляхетного і великого мені намагаються впхнути чиюсь підлу інтригу. І жах в тому, що велич і шляхетність справді присутні. Ніби показними жалями, плачами і скорботними рилами про давно минуле намагаються відбілити свої руки в крові і приховати свої сучасні злочини?

Чи то танці на кістках, чи то бенкет під час чуми?

Довго думав, і лише історична та філософська освіта дали змогу якось вербалізувати та раціоналізувати це чуття. І секрет приховувався у тому, що науковці називають дискурсом пам’ятання.

Адже будь-яка розмова про минуле – це оповідь (наратив), який не тільки пригадує реальні факти, а і конструює картину минулого. Картина ця завжди штучна, тобто наша «пам'ять» - водночас і пригадування, і забуття, завжди штучне «казання про діла давно минулих днів».

Цей наратив завжди спирається на певний дискурс, спосіб мислення і обґрунтування світу. Він несе з собою конкретні цінності, порядок і режим. Тому «кому вигідно?».

Але це не означає, що всі дискурси і наративи рівнозначні. Бо певні азбучні істини, цінності людяності, залишаються. Словами класика, we share the same biology regardless of the ideology. Тож лишається або будувати ідеологію на «біології» (трактувати всіх людей лише як біологічних тварин) або на «sharing the same» (на людяності, оскільки ми всі люди).

ОК, геть демагогію, нум до справи.

Враховуючи, що ці дати – наріжні для ідеологічних та інформаційних воєн пострадянського простору, проаналізуємо наративи і дискурси, з якими цей міф пов'язаний. Забігаючи наперед, цікаво, що всі ці наративи почали складатись не у 1945 р. одразу, а у 1965 - 1975. Саме тоді починається урочисте святкування Перемоги в СРСР, активна робота над створенням наративу Голокосту. Чому? Питання і мене цікавить, але гіпотеза: відповідні політичні суб'єкти почали потребувати своєї нової легітимації, ідеї, що підтримуватиме їхнє існування.

Не слід недооцінювати ці дискурси та наративи. Вони вбивають і саджають. Під прикриттям наративу «Перемоги» («Георгіївська стрічка») та на захист «памяти дедов» була розгорнута війна проти України, що вбила вже понад 13000 людей і зробила біженцями мільйони, а три області України було окуповано Росією, або прямо, або під прикриттям. В цей же час на Заході, в Німеччині, засудили на ув’язнення 91-річного Івана Дем’янюка, який був охоронцем у нацистському концтаборі (про парадоксальне лицемірство цієї історії див. наприкінці). Ці події відбулись через 70 років після завершення війни, а відчуття, що ніби вона завершилась учора. Відповідь «чому?» – у силі дискурсу, який почав розвиватись стрімко після 1960-х, а у 2000-х був розгорнутий на всю силу. 

Маємо три дискурси, що панують у цьому просторі: совєцько-російський, західний і єврейський. 

Думки про українську національну пам'ять до дискусії

Призначення нового директора Українського інституту національної пам'яті збурило велику дискусію в суспільстві, великі очікування і побоювання з приводу епохи "після В'ятровича". Це – підстави для того, щоб задуматись про фундаментальні засади політики пам'яті, щоб визначити базові цінності і пріоритети. З визначення базових цінностей і принципів випливатимуть конкретні пріоритети і практики.

Коли ми говоримо про історичну пам’ять, у нас завжди є принаймні два підходи до вивчення історії і «пам'ятання»:

1) всі події на певній території («ідеальний тип» історичної науки, який, вочевидь, тут не годиться);

2) історія (оповідь) зосереджена довкола певного суб'єкта (колективного або індивідуального);

3) вибірка подій, постатей і процесів певного типу (напр., геноциди або наукові відкриття).

Очевидно, що сама розмова про національну пам’ять передбачає визнання політичної цінності певного Суб'єкта – нації (про поняття нації окрема розмова). Це – історія-оповідь, яка розповідає про певний суб'єкт і його стосунки з іншими суб'єктами. І цю історію можна написати багатьма способами – від примітивного імперського націоналізму та фальсифікації подій і процесів минулого, до інклюзивного і плюралістичного (само)критичного підходу.

Які ж загальні принципи національної пам'яті? Ці принципи виставлені не у порядку вищості цінностей, вони всі однаково важливі. Отже:

Про автора.

Вітаю у моєму блозі!. 

Тож, що можна сказати про мене?
Довго думав, що сказати про себе, прийшов до висновку, що багато слів тут недоречно.
Отже, просто.

Бродячий філософ ;-)

Я - філософ, а отже, той, хто любить мудрість і прагне до істини. Принаймні, прагне пізнати суть речей такими, якими вони є насправді, без усяких удаваностей, гадок і спрощень.
Тому я завжди сумніваюсь, я можу помилятись, будь-яке твердження потребує аргументації, а велич розуму проявляється у пізнанні меж самого розуму.
Філософ покликаний розбиратися там, де всі плутаються.
Він говорить про речі, які всім здаються "само собою зрозумілими", а по суті - для всіх це є власні стереотипи, уявлення, які вони або позичили звідкись, або самі виробили з власного більш-менш (не)вдалого досвіду.
Тому філософ все ускладнює, про все питає: "А що значить те, що ти сказав?". Але про філософію я буду писати багато, тож на цьому поки досить

У блозі будуть як мої статті для блоґу, так і репости моїх статей з інших ресурсів, так і мої науково-академічні статті. Усього потрошку.

Технічні зауваження:

–
Я розміщую в блозі пости різних видів:
1) Мої авторські пости – мої висловлювання з приводу різних подій, ідей, випадків, і взагалі про все.
Прошу зауважити, що всі мої тексти потрібно розуміти в контексті інших моїх текстів. Інакше кажучи, я не маю наміру в кожному пості дублювати всі мої філософські міркування, всю ієрархію ідей і цінностей, і взагалі всі крапки над і.
Якщо мій блоґ – це книга, то кожне повідомлення і пост – це параграф або абзац. Не забувайте це.
До речі, це стосується і всіх інших користувачів, кого Ви читаєте.

2) репости статей інших авторів і просто новини.
Увага, іноді я їх репощу далеко не в усьому погоджуючись, або просто заради колекції, про що я завжди попереджаю читачів. Логічно, що висувати претензії за статті, автором яких я не є – нелогічно і не за адресою.

3) Тексти, пости, новини, оголошення – які мені можуть запропонувати прорекламувати.
Відповідно, я попереджаю, що це «реклама».
З приводу пропозицій співпраці, реклами та інших видів пропозицій - ласкаво прошу, звертайтеся в особисті повідомлення.

Увага!
Мої ідеї, які я висловлюю, ніколи і ні в чому не були, не є і не будуть «проплаченими» ні грошима, ні іншими негрошовими формами. У моїх авторських постах я завжди дотримуюся тільки моїх ідей.

Так, і природно, homo sum et nihil humanum alienum a me est. Я людина, і ніщо людське мені не чуже – отже, я таки можу помилятися.

Моя політика бана

Я вважаю, що наше суспільство має великі проблеми з культурою ведення спілкування і обговорення складних питань, на які є різні думки. Про це я напишу окремий пост, а поки коротко:
Я загалом толерантний до різних точок зору і вітаю діалог і обговорення.
Але будь-який діалог можливий тільки тоді, коли є загальна основа у вигляді цінностей, розуму і логіки. Етикет і ввічливість, очевидно.
Тож в блозі прийнятні всі версії коментаторів, але заборонені:

• висловлювання расистського, ксенофобського, антисемітського, екстремістського, українофобського спрямування;
• образи інших учасників діалогу і перехід на особистості; 
• відмова від логічної і фактичної аргументації своєї точки зору і завзяте застосування софізмів і логічних помилок.  Про логічні помилки детально тут.

Отже, пані та панове, enjoy!