суботу, 27 квітня 2019 р.

«Люди Мої, що Я зробив вам?…». (Не)прихована драма Великодня.


I темний ряд євангельських iсторiй
Звучить як низка тонких алегорiй
Про нашi пiдлi i скупi часи.
(Микола Зеров, Чистий Четвер, 1934)

Ця історія – не про події 2000-літньої давнини і не про урочисті святкові дати. Вона – про наше суспільне життя, про нашу політику, наше суспільство. Навіть глибше – вона про самий смисл і приховану реальність нашого світу.

Мене завжди цікавило – як народ, що щойно вітав Ісуса як Месію, буквально за 4 дні волає "Вбий його!"? Що робили лідери єврейського народу і Понтій Пілат? Що сталося? Як так можливо? Що коїлось в Єрусалимі перед 14 нісана, що вирувало в повітрі і головах людей?

Статечна і спокійна оповідь Євангелій часто не дає відчути це поверхневому читачеві – вона надто урочиста  і лаконічна, вона вже обтяжена канонічною інтерпретацією та звичками Пасхального святкування. Коли ми вже знаємо, що Він воскрес, коли ми вже знаємо про перемогу і славу, для багатьох попередні події здаються лише ритуальним «междометием». Образи, намальовані у чистому тексті Євангелія, ніби затінюються «класичним» сприйняттям, стають плоскими, штучними, іконічними. Реальна історія – у її екзистенційному, політичному, пристрасному вимірі – стає непроникною. Але саме вона – найбільш повчальна, найбільш звертається до нашої реальності. І якщо ми її не відчуємо, головний Смисл Страстей і Воскресіння, можливо, пройде повз нас – невловимий за пасхальними листівками, іконічними ритуалами та вітаннями.


середу, 17 квітня 2019 р.

У пастці 21 квітня: Азбучні Істини, які ми забули


Я довго не хотів писати цей текст і думав, що “промине мене чаша сія”. Але спочатку декілька друзів звернулося із питаннями: “що ти про це думаєш?”.  Потім розгорнулись дискусії і нерозуміння моєї позиції. Зрештою, розмірковуючи про виборчі баталії, виникло розуміння, що проста відповідь на питання “я за Х” не працює. Адже мова йде про набагато глибші речі – де наша країна?
Цей текст – довгий. Перша частина попереджає про політику розпалювання ненависті, про пастку, де ми опинились, розмірковує про історію останніх 5 років. Друга частина – про чотири види політики, про що у нас забули. Ми всі використовуємо лише перший, найбільш поверхневий вид політики. Третя частина – просто короткі роздуми про базові проблеми нашого суспільства і політики. Четверта – ті принципові ідеї і стратегії, які я вимагаю від того політика, що хоче мій голос. І нарешті, п'ята – це про того, за кого ж ставити галочку в кабінці.
Якщо комусь ліньки читати все – може одразу глянути п'яту частину, наприкінці. Там – про теперішній момент.
Це для кожного з нас і вас. Тому що цей текст – про базові речі, які нас змушують забути. Про азбучні істини виборів і політики, які безжально б'ють в лоб тих, хто їх ігнорує.


Майдан и Антимайдан: символы и антисимволы

Це було написано ще в 2014 році, але саме зараз, на порозі виборів, це дуже цікаво читати. Чим ми жили тоді? Що таке був Майдан? Ми досі ще не зрозуміли, що з нами трапилось і для чого все це було. Пять років важких подій дезорієнтували багатьох. Звідси – сумніви, розчарування, "зрада", і «заради чого?!». Але сучасні події нас повертають туди – де все починалось. Наша боротьба була між справжністю і удаваністю, реальністю та симулякром. І це дуже неоднозначно звучить зараз. Адже реалістичне бачення рідко «вірить» і «надіється». Воно має волю і розум. Попри все – це мало великий Смисл, і це варто згадати і перевірити себе.

Ця стаття раніше публікувалась на сайті "Релігія в Україні" з правками, за які я дуже вдячний редакції, і з якими, а також із своїми правками доповненнями, я її публікую тут)

Але маю проти тебе, що ти облишив першу любов твою… (Апокаліпсис, 2:4)

Введение № 1. Рай и ад
Кто читал К.Льиса «Расторжение брака» (Great Divorce1945)», то знает, чем, по Льюису, отличается рай и ад. Там говорится, что они, конечно, не наши детские образы полянок и котлов. Они намного более сложны и метафизичны. Рай, точнее, Царство Божие – это Максимальная Действительность, реальность превыше всякой реальности, в которой нет ничего недействительного, это Бытие целиком сущее, пребывающее, светящееся полнотой и преизбыточеством Бытия. Там все сущее есть в наибольшей мере существования, там слово «быть» лишено нашей относительности «да-да, нет-нет». Там нет небытия. Там есть максимально пребывающее сущее, которое подлинно есть и бытийствует.

Ад же не параллельная «реальность Зла». Ад – это виртуальная реальность, не существующая в действительности. Это как по Пармениду: бытие есть, το ειναι εστιν, ибо бытие («совокупность самой возможности быть, то, что «есть»») есть само по себе, как сфера всего что есть. Ничто же «не есть». В английском и в украинском языке это выражается чётче: «буття є, ніщо не є», the nothing is not. Ад это просто небытие, отсутствие «есть», «быть», просто иллюзорное бытие.

Сложно? Да. Но в жизни каждый из нас это чувствует, когда говорит: «Я хочу жить по-настоящему, а не существовать». Мы, люди, чувствуем, что мы как-то неполноценно живем, отчужденно от себя, наша жизнь какая-то иллюзорная кажимость. И потому человек хочет сделать свою жизнь «настоящей», «справжньою» (укр. слово выдает эту искомую правдивость бытия), «действительной». Философы это описывают постоянно – от иллюзорной «майи» Веданты и мнимого бытия вещей у Платона – до отчуждения у Гегеля и у Маркса, до подлинного и мнимого существования у экзистенциалистов и у Хайдеггера, бытия «Оно» у Бубера.

Итак, рай это апофеоз настоящего, подлинного, всеобъемлющего, «справжнього» и правдивого бытия, жизни. Потому Апокалипсис и наполнен метафорами о «Древе Жизни», вкусивший плод которого «будет жить вовек» и т.д.

Ад – это метафизическая, полная виртуальность, иллюзорность, в которой человек это пустое место, виртуальная кажимость, «удаваність» (то, что как бы дается, но пусто внутри). Это – симулякр бытия.



При чем же здесь Майдан или Антимайдан? 

Люди Картинки і Люди Книги


Чи часто у вас бувало таке: ви пояснюєте вашому другу чи просто співрозмовнику якусь складну ситуацію, наприклад, в політиці, намагаєтесь викласти проблему з усіх боків, а ваш співрозмовник бере і видає на-гора цілий набір штампів і фраз із телевізора? Читали під вашим текстом коменти на кшталт «длиннопост», «многабукаф», «ниасилил», тощо? Відчували у розмові з опонентом, що його аргументація перетворюється на щось типу «у городі бузина, а в Києві дядько»? Мали досвід, коли спроба свідомо і відверто поговорити на якусь складну тему натикається на цілий набір комплексів і стереотипів, яскравих образів, у яких живе ваш візаві і які він виставляє як забороло від вас?


Вітаю вас! Ви зустрілися з тим, про що піде зараз мова, і що, можливо, ставить людську цивілізацію на межу зникнення. Цей феномен має багато імен. Хтось його називає «функціональна неграмотність», хтось «кліпове мислення», «масове мислення» – міркування про це триває щонайменше з часів Ортеги-і-Гассета, а, коли глибше копнути, сягає самих витоків людської культури та філософії. Я б назвав це радше «слайдовим», або «картинковим мисленням». Воно не виникло сьогодні, ані вчора – можливо, це буде надто претензійно, але його корені походять із доби первісного людства, і формують головний поділ людей та головну межу протистояння, що пронизує всю людську історію


Є люди Картинки, а є люди Книги.