Чи часто у вас бувало таке: ви пояснюєте вашому другу чи просто співрозмовнику якусь складну ситуацію, наприклад, в політиці, намагаєтесь викласти проблему з усіх боків, а ваш співрозмовник бере і видає на-гора цілий набір штампів і фраз із телевізора? Читали під вашим текстом коменти на кшталт «длиннопост», «многабукаф», «ниасилил», тощо? Відчували у розмові з опонентом, що його аргументація перетворюється на щось типу «у городі бузина, а в Києві дядько»? Мали досвід, коли спроба свідомо і відверто поговорити на якусь складну тему натикається на цілий набір комплексів і стереотипів, яскравих образів, у яких живе ваш візаві і які він виставляє як забороло від вас?
Вітаю вас! Ви зустрілися з тим, про що піде зараз мова, і що, можливо, ставить людську цивілізацію на межу зникнення. Цей феномен має багато імен. Хтось його називає «функціональна неграмотність», хтось «кліпове мислення», «масове мислення» – міркування про це триває щонайменше з часів Ортеги-і-Гассета, а, коли глибше копнути, сягає самих витоків людської культури та філософії. Я б назвав це радше «слайдовим», або «картинковим мисленням». Воно не виникло сьогодні, ані вчора – можливо, це буде надто претензійно, але його корені походять із доби первісного людства, і формують головний поділ людей та головну межу протистояння, що пронизує всю людську історію
Є люди Картинки, а є люди Книги.
Люди Картинки – picturemen – сприймають світ та мислять картинками, «слайдами», яскравими образами, що викликають сильні емоції, мемами та асоціаціями. Вони майже не здатні сприймати текст трохи більший, ніж три рядки, і трохи більш складний, ніж примітивний стьоб. Читати вони не люблять, якщо не враховувати короткі пости і коменти в інтернеті, або якщо і читають, то доволі просте чтиво, що просто пояснює світ за «чорно-білим» принципом. Вони дивляться відео, шоу, «дебати», купу фільмів. Між читанням і фільмом вони обирають фільм. Інакше кажучи – це «люди, які мислять мемами». Як говорили в давнину – це люди, які мислять стереотипами і шаблонами. Вони або нездатні, або дико не хочуть сприймати інформацію, що вимагає активної уваги, дослідження, зосередження. Їм подавай ось прямо зараз – красиву картинку, потіш їх ЧСВ, і бажано, щоб такий текст-картинка складався з відомих і впізнаваних мемів. Це типаж такий – мислити заготовками, картинками, слайдами, готовою інформацією.
Коли я бачу людей, які виражаються, використовуючи в тексті купу мемів («ватник», «вишиватник», «зрада», «перемога», «порохобот», «зебіл», різні політичні гасла) – то я маю великий шанс зустріти слайдовомислячого обивателя з колосальним ЧСВ. Звісно, є автори, які спеціально пишуть для таких «мемсят». Але авторів 5-10, а читачів 10 - 100 тис. Я сам так іноді висловлююсь, щоб комусь донести думку якусь, хоч у мене це погано виходить.
А є Люди Книги – bookmen – які, як ви вже здогадалися, люблять читати і мислити. Люди Книги схильні до сприйняття складних ідей, неоднозначних конструкцій, великих логічних викладок, т.д. Саме їх характеризує фундаментальність знання, увага до аргументації, дотримання законів логіки, бажання «зріти в корінь» і звертатися «назад до речей». Вони не обовязково науковці – фахово вони можуть бути ким завгодно. Вони дуже не люблять обманюватися і бути обманутими.
Їхнє розмежування та визначення ознак «функціональної неграмотності» добре зробила Дар’я Сокологорська у своїй статті. Для пояснення зроблю маленький ліричний відступ.
Як відомо, відео є нічим іншим, як шерегом картинок, що змінюються з частотою 24 кадри на секунду. Чому я не люблю дивитись відео і слухати аудіо, навіть коли знаю, що контент там гідний? Тому що відео-аудіо інформація вимагає від тебе максимальної пасивності. Дивлячись відео, ти, як споживач, найбільш пасивний – ти не можеш впливати ні на темп подачі, ні на образне оформлення інформації (образи тобі вже пропонує екран – це дуже добре помітно у «Страстях Христових»). Ти просто як розкрита торбинка, у яку вливають уже заготовлену інфу, а твоє завдання – її досить просто проковтнути і спожити. Відео задіює і звукові, і зорові органи чуттів, і тому впливає найбільш тотально на свідомість. Хоча відео є найновішим способом передачі інформації, але його витоки виявляються набагато давнішими, поринаючими аж у глибину палеоліту, про що – трохи нижче.
Як відомо, відео є нічим іншим, як шерегом картинок, що змінюються з частотою 24 кадри на секунду. Чому я не люблю дивитись відео і слухати аудіо, навіть коли знаю, що контент там гідний? Тому що відео-аудіо інформація вимагає від тебе максимальної пасивності. Дивлячись відео, ти, як споживач, найбільш пасивний – ти не можеш впливати ні на темп подачі, ні на образне оформлення інформації (образи тобі вже пропонує екран – це дуже добре помітно у «Страстях Христових»). Ти просто як розкрита торбинка, у яку вливають уже заготовлену інфу, а твоє завдання – її досить просто проковтнути і спожити. Відео задіює і звукові, і зорові органи чуттів, і тому впливає найбільш тотально на свідомість. Хоча відео є найновішим способом передачі інформації, але його витоки виявляються набагато давнішими, поринаючими аж у глибину палеоліту, про що – трохи нижче.
Аудіо у цьому аспекті краще – відсутність відеоряду позбавлює інформацію сили підсвідомого навіювання за допомогою ряду слайдів-картинок, що ніби підсвідомо скеровують тебе у правильному напрямку. Сприйняття на слух з давніх-давен є способом не тільки засвоєння інформації, але і навчання мудрості, що його підносить на певну висоту. До доби писемності навчання на слух було головним – тому у шумерській мові слово «мудрець» не дарма перекладається як «наділений слухом».
Але тільки у читанні ти найбільш активний, активність твоєї свідомості – найбільша. По-перше, у читанні текст як ціле цілком перед тобою, у твоїй владі, ти можеш ним вільно оперувати, переміщувати, порівнювати. По-друге, голий текст майже позбавлений усіх можливостей підсвідомого навіювання певної інформації. Його легше за все трепанувати, аналізувати, цитувати, розкладати. Натомість текст потребує великої роботи із них – окрім прочитування ще й аналізу, виділення головного, роботи уяви, мислення тощо. Звісно, я маю на увазі якісний текст, а не короткі написи, гасла, фрази, коментарії тощо. Це досить важко – тому більшість Але більшість хоче «готового продукту» – «зробіть і залийте мені в мозок ідею», «розжуйте мені».
«Режиссеру платят большие деньги как раз за то, чтобы он нам, зрителям, все объяснил. Чтобы нам все стало понятно, а не чтобы мы сами до всего догадывались… и как же нам понимать, что режиссер имел в виду? Может, он ничего в виду и не имел, а ты за него думай… Надоело. Заумничались очень».
Тому Ленін був не дурень, кажучи, що «кіно - мистецтв для пролетаріату». Питання – ким був мільйонний пролетаріат, який 70 років повторював цю фразу про кіно, не здогадуючись, як його принизили?
«Режиссеру платят большие деньги как раз за то, чтобы он нам, зрителям, все объяснил. Чтобы нам все стало понятно, а не чтобы мы сами до всего догадывались… и как же нам понимать, что режиссер имел в виду? Может, он ничего в виду и не имел, а ты за него думай… Надоело. Заумничались очень».
Тому Ленін був не дурень, кажучи, що «кіно - мистецтв для пролетаріату». Питання – ким був мільйонний пролетаріат, який 70 років повторював цю фразу про кіно, не здогадуючись, як його принизили?
Світ завжди ділився на людей, які виробляють знання (інформацію) (мудреців – як варіант жреців-філософів-вчених), людей, що передають і зберігають знання (вчителі, проповідники, тощо), людей, що споживають знання. Думаю, що зрозуміло зразу, хто є на вершечку драбини.
У вас виникла асоціація із «народами Книги», якими називалися іудеї та якими мусульмани кличуть усі «правильні» релігії та народи? «Біблія» - «Книги»? Тоді ви відчули ту історію, про яку піде мова.
Спочатку була Картинка (нехай після Слова). Історія людства починається з Картинки – писемність виходить із наскельного живопису, з якого еволюціонує піктографічне, а потім ідеографічне письмо, ієрогліфи, тощо. Картинка ускладнюється – від відтворення речі до символічного начертання. Формується складний шифр-код, який кодує інформацію специфічним шифром, відомим лише «освіченим», що недарма римується із посвяченим. Потім винахідливі попи жерці відкривають, що замість тисяч ієрогліфів досить 20-40 символів, якими можна описати весь масив мови і знання. Так виникає сучасне письмо, яке дало змогу обмеженим числом максимально абстрактних символів – літер – записувати великі тексти і викладати великі ідеї. Це був шлях – від Картинки до Книги, або Літери.
Протягом цього розвитку виникає і поняття «грамотності» або «неписьменності». Задумайтеся – «бути грамотним» звучить ще є «бути письменним», «володіти Письмом». Недарма у польській і старій українській мові «неграмотні» – «анальфабети», тобто ті, хто не знають літер азбуки, не вміють читати. Письмо і книга розділяють первісний людський світ, виділяють «письменних», що вміли читати книги – для людей тривалий час, аж десь до 19 століття Книга була записана невідомим таємничим кодом, доступним далеко не всім людям. Тільки той, хто володів «кодом доступу» міг не просто отримати знання – а навіть банально захистити свої права і гідність. Відтак грамотні, письменні завжди панували над неписьменними.
А що ж давали неписьменним? Правильно, картинки. Класичний випадок – Середньовіччя – коли Біблію читали лише письменні, монахи, духовенство, дворяни. А прості анальфабети отримували ікони, фрески, живопис, скульптуру. Це було для них «Євангеліє у фарбах», таке собі «Богослов'я ікони». Це, зрештою, не моє формулювання, а те, що відкрили науковці та релігійні філософи ХХ ст. (власне, ця формула походить від Є. Трубецького), відкриваючи, що середньовічне мистецтво – це спосіб художнім засобом, картинкою, передати складний книжковий, філософський, ідейний смисл і сенс. Чуттєво-наочне, намацальне, вражаюче зображення заміняло собою роботу інтелектуальної інтуїції, розуму, дозволяючись обмежити лише спогляданням та уявою.
Так було завжди – аж до ХХ століття включно. Телебачення, що виникає уже у 1920-х – це така ж сама «ікона», те ж саме «богослов'я у фарбах», плакати на стінах і агітаційні блоки – це той ж самий наскельний живопис. Розвиток технологій урізноманітнив і удосконалив способи уображення, але не змінив людей. Хто читав – нікуди не подівся. Просто ті люди, що раніше живилися із настінного живопису храмів, і з пересудів бабів, тепер стали так само живитись із ТБ-ящика і радіоприймача. Сучасне покоління – настільки ж кліпове або слайдове, як і покоління 1950-1990-х, або 1920-1940-х. Змінювалися гаджети, але лишається засадниче розмежування Людей Книги і Людей Картинки.
Добре, тоді чому саме зараз це стало так сильно помітним? На те є три причини.
1. Грамотність є (не) Освіченість.
На зламі ХІХ - ХХ ст. «неписьменні маси» стали масово «письменними». «Мудреці» зауважили, що для нового типу промисловості і виробництва потрібні мільйони рук, які повинні знати технологію виробництва, а отже вміти читати і писати. Це створило масову державну школу, у якій маси і були посвячені у «таємний код» Книги. Суспільні еліти із щиро благородних мотивів затурбувалися отими «братами незрячими гречкосіями», «неосвіченими мужиками», які бідні та нещасні. Інтелігенція покладала велику надію на просвіту населення, яка має «вивести народ із пітьми невігластва» і покласти край «неволі трудового люду». Але її чекала маленька несподіванка.
Виявилось, «грамотність» в сенсі «вміння читати і писати» – це ще не «освіченість». Є "неграмотність", а є неосвіченість. І якщо проблему неписьменності людство так-сяк вирішило (принаймні, глобальна Північ так точно), то проблема освіченості тільки зараз і постає на повний зріст. І якщо раніше найкращі і найсвітліші уми людства плутали проблему освіченості з проблемою неграмотності, і вважали, що якщо всіх навчити читати і писати, то одразу грамотність зросте і переможе глупоту, мракобісся і забобони, то тепер стало зрозуміло – навчений писати і читати варвар залишається невченим варваром. «Пролетаріат», навчений писати і читати не став "письменним" у древньому сенсі цього слова – тим, хто ВОЛОДІЄ Письмом. Він просто навчився читати і писати, йому дали нижчий рівень доступу до Культури. А більшого він не хотів.
Люди навчились читати, тобто дешифрувати код письма у звичайні людські слова. Кодування письма – вивчили . Але люди не вміють Читати, тобто розуміти прочитане, розмірковувати над ним, що вже казати про знання «що читати». Кажучи словами цитованої статті: «хотя люди формально умеют читать и писать, они не понимают смысл прочтенной книги или инструкции, не могут написать логически связный текст… они предпочитают самую грубую и прямолинейную поп-культуру». ««Самая читающая нация» оказалась самой лживой?».
Різниця між людиною грамотною (письменною) і людиною освіченою не менша, аніж між письменною і неписьменною. Підтвердження цьому ми бачимо щодня в Мережі – купа чи то людей, чи то ботів, які вміють натискати клавіші і складати з них слова і речення, бігають по групах і сторінкам, і демонструють свою повну не-ученість. І байдуже, чи є у них вища освіта і диплом – пригадуючи приснопам'ятного Шарікова і проф. Преображенського, «образованщина» мімікрує під «образование», під освіченість, але освічена людина моментально виявить підробку. Втім, освічена людина, на те й освічена, що не дозволить собі вивищуватися і з погордою сміятися над «неуком», натомість недознання, напівзнання, «образованщина» породжує гординю і пиху, безапеляційний тон та «понти», а справжнє знання, що сусідує з мудрістю, о-свіченість, що походить від світла, породжує терпимість, смирення та злагоду.
2. Загальне виборче право.
Внаслідок дебатів уже на верхах людської культури широким масам дали виборче право. Відтак, купа анальфабетів, які раніше собі сумирно скніли десь на загумінках історії, несподівано отримали право голосування. Кому це було вигідно – інша тема. Але так невігласи тепер отримали здатність легітимно попсувати життя всьому світові – обравши якесь лайно у формі Гітлера чи Януковича. Зрештою, «не важно кто галасуэт, важно, кто считаэт».
3. ТБ та Інтернет.
«Зомбоящик», ТБ, вже били всі кому не лінь. Але Інтернет – можливо, найбільше розчарування останніх років. Хто пам’ятає, раніше казали, «не дивись ТВ, читай Інтернет». Була надія, що Інтернет, який задумувався як сфера вільного поширення інформації, стане нарешті противагою проти невігластва і пропаганди, і дасть змогу всім людям вийти із пітьми тупості і незнання. Головним відкриттям 2013-2014 рр. є те, що «інтернети» є таким самим «зомбоящиком», що людина приносить в «інтернет» свою власну дурість, і сама по собі Мережа не вилікує ніколи цю задану глупоту.
Як виявилося, мавпа все одно попхалася до банана. В Мережі так само миттєво з’явилися ті самі помийки, що і на ТВ – змінився тільки екран. Інтернет так само легко став простором ширення фейків, пропаганди, мотлоху та сміття. Він став ідеальною зброєю та ареною інформаційних воєн. Хоча в Мережі людина може обрати різні джерела інформації, їх перевірити, вона нібито читає, активно керуючи своїм контентом, але як каже Євангеліє: «хто має, то дасться йому та додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має» (Від Матвія 13:12). Розумний розумом збагатіє, а дурний втратить і ту дещицю, що мав був.
В Інтернеті розумний отримав змогу подолати географічні та соціальні випадковості свого народження, дізнатися якісну інформацію, відкрити нові можливості для знання, розуміння і роботи. Але той самий дурень, манюпас, «пролетаріат» і в І-неті знайшов своє корито.
«Інформаційний фастфуд» став способом живлення маси людей в «і-неті», і точно так же ті, хто вірять будь-якому слову із телеекрану, абсолютно довіряють тому що «в інтернеті прочитали». Поняття «хто написав, яке джерело, яка достовірність» – не для них. Часом вони навіть не здають собі справи, що в «і-нетах» є сайти фейкових новин. Це не дивно, оскільки більшість помилок, що трагічно впливають на долю людини, суспільства та можливість пізнання істини – просто є природженими помилками розуму. Швидкість сприйняття інформації обернулась браком уважності.
Нове покоління полишає Facebook та іде в Instagram. Попереднє покоління ішло із ЖЖ у Фейсбук. Картинки чи вірусні ролики набирають більше лайків, ніж довгі тексти, "полотна", які ніхто не читає.
Як виявилося, мавпа все одно попхалася до банана. В Мережі так само миттєво з’явилися ті самі помийки, що і на ТВ – змінився тільки екран. Інтернет так само легко став простором ширення фейків, пропаганди, мотлоху та сміття. Він став ідеальною зброєю та ареною інформаційних воєн. Хоча в Мережі людина може обрати різні джерела інформації, їх перевірити, вона нібито читає, активно керуючи своїм контентом, але як каже Євангеліє: «хто має, то дасться йому та додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має» (Від Матвія 13:12). Розумний розумом збагатіє, а дурний втратить і ту дещицю, що мав був.
В Інтернеті розумний отримав змогу подолати географічні та соціальні випадковості свого народження, дізнатися якісну інформацію, відкрити нові можливості для знання, розуміння і роботи. Але той самий дурень, манюпас, «пролетаріат» і в І-неті знайшов своє корито.
«Інформаційний фастфуд» став способом живлення маси людей в «і-неті», і точно так же ті, хто вірять будь-якому слову із телеекрану, абсолютно довіряють тому що «в інтернеті прочитали». Поняття «хто написав, яке джерело, яка достовірність» – не для них. Часом вони навіть не здають собі справи, що в «і-нетах» є сайти фейкових новин. Це не дивно, оскільки більшість помилок, що трагічно впливають на долю людини, суспільства та можливість пізнання істини – просто є природженими помилками розуму. Швидкість сприйняття інформації обернулась браком уважності.
Нове покоління полишає Facebook та іде в Instagram. Попереднє покоління ішло із ЖЖ у Фейсбук. Картинки чи вірусні ролики набирають більше лайків, ніж довгі тексти, "полотна", які ніхто не читає.
Змінилося лише те, що навчений набирати знаки на клавіатурі манюпас тепер отримав таку саму можливість продукувати своє незнання і «багатий внутрішній світ» назовні на голови іншим юзерам І-нету. Раніше вони жили поряд із нами, і ми не знали про них. Тепер ми всі на рівних умовах «дрюкаємо» в мережі – і ми бачимо, що у них в головах. Звичайно, тут не тільки про слайдове мислення заговориш. Тут закричиш - і пробі, і мама, і рятуйте, і OMG!
Прекрасна цитата сучасної письменниці Оксани Забужко:
Це пов’язано не тільки із консумеризмом, а й з інформаційною цивілізацією, зі скороченням простору уваги. Крок пам’яті скорочується. Забагато інформації припадає на індивіда. Індивід зараз вже не встигає повноцінно обробити отримувану інформацію, наше сприйняття світу стає дедалі більш поверховим.
Уважне читання, культура глибинного читання тексту заникає. Це добре видно по соцмережах: як людина вихоплює одне-два речення, навіть із короткого допису, впізнає кілька знайомих слів, «додумує» решту за тим лекалом, яке в неї вже є в голові готове, і починає сама з собою в коментарях сперечатись. Людина просто реагує на якесь слово-триґер і не бачить ані інших тез, ані цілої системи.
Тобто їй нічого не прибуває – нема розширення інформаційних горизонтів, коли ти прочитав, зрозумів точку зору автора, порівняв її зі своєю, подумки проаналізував, з чим згоден, а з чим ні – і, як у леґо, щось поміняв у своїх пазликах, взяв собі якісь елементи з того, що прочитав – і в результаті народилось щось нове, третє.
Тільки це і є повноцінний діалог, та сполучна тканина, без якої суспільний організм вмирає, без якої ми всі приречені на свої інформаційні бульбашки – можемо вже і в реалі сидіти в одній компанії, але спілкуватись у режимі зіпсованого телефону, просто не розуміти, не чути одне одного. Ця сполучна тканина і становить простір культури в широкому сенсі.
Отже, замість висновку.
Що є спільного між печерними людьми, якимись неандертальцями, і людиною постмодерної цивілізації із ґаджетом у руках?
І та, і та любить картинки на стіні.
Якщо і можна виділити якесь «одвічне» розмежування людей – хоча існує багато таких, від національних до класових – це має бути розмежування, яке постає з тих часів, коли вперше «ті, хто мають знання» (відуни, жерці, письменні) виділилися із загальної маси. Це розмежування між тими, що мислить, має знання і вміє розрізняти суттєве від дріб’язкового, знає «Азбучні істини», і тими, хто не вміє або не хоче мислити послідовно і до кінця, досконало.
З часів постання писемності і виокремлення касти «відунів» – від жерців до філософів, а далі до вчених і т.д. – той, хто читає книги (не просто зчитує символи письма, а мислить – бо ж мислити означає уміти будувати складні ланцюжки міркувань і суджень, впорядкувати їх у складну систему розмірковування, аналізуючи засновки і характер умовиводів – тобто будувати складний розгорнутий текст (про зв'язок читання та мислення добре казав Дацюк)) – той зрештою керує світом, або принаймні максимально незалежний від тих, хто намагається цим світом керувати. Хто ж воліє їсти пережовані меми, картинки, піктограми, готові гасла і ідеології – suum cuique, кожному своє.
І та, і та любить картинки на стіні.
Якщо і можна виділити якесь «одвічне» розмежування людей – хоча існує багато таких, від національних до класових – це має бути розмежування, яке постає з тих часів, коли вперше «ті, хто мають знання» (відуни, жерці, письменні) виділилися із загальної маси. Це розмежування між тими, що мислить, має знання і вміє розрізняти суттєве від дріб’язкового, знає «Азбучні істини», і тими, хто не вміє або не хоче мислити послідовно і до кінця, досконало.
З часів постання писемності і виокремлення касти «відунів» – від жерців до філософів, а далі до вчених і т.д. – той, хто читає книги (не просто зчитує символи письма, а мислить – бо ж мислити означає уміти будувати складні ланцюжки міркувань і суджень, впорядкувати їх у складну систему розмірковування, аналізуючи засновки і характер умовиводів – тобто будувати складний розгорнутий текст (про зв'язок читання та мислення добре казав Дацюк)) – той зрештою керує світом, або принаймні максимально незалежний від тих, хто намагається цим світом керувати. Хто ж воліє їсти пережовані меми, картинки, піктограми, готові гасла і ідеології – suum cuique, кожному своє.
Але це – головна біда нашого суспільства, а ширше кажучи – усього людства. «Руїна в голові», «разруха в головах». Ми живемо у добу дефолту Розуму, Знання, освіти – коли невігласний натовп повстав, як головна руйнівна сила, що унеможливлює реальний поступ. Власне, справжня Освіта і є тим, що дає знання, де можна знайти інформацію, яка тобі потрібна, і як серед хаосу відібрати справді вагоме.
Тоді, коли культ розуму і науки став майже релігією, знання і освіта стали товаром, але за адорацією розуму чи науки люд якось забуває справді мислити розумом. Ми ведемося на популістичні гасла, красиві фрази, слова, обличчя (нові і не дуже). Ми забуваємо вчорашнього кандидата на виборах і його палкі обітниці, і коли він приходить знову, ми приймаємо їх за чисту монету, нібито й не було попередніх його пришесть. Ми досі голосуємо за «як круто сказав!», «як гарно виглядає!», «усі на вила!», за прості рішення і красиву демагогію, за персонажа з фільму – а не за продуману і осмислену позицію, логіку та обґрунтованість, не за компетенцію, не за команду. У суспільстві немає запиту на компетенції, університет, вища освіта перестала бути оплотом критики хоча б якогось розуму.
Суспільство досі мислить в основному «мемами», «лайками», «крутістю», поділяється на «вболівальників» тієї чи іншої особи чи партії, і мислить за «партійною логікою», судячи про особу, а не про логічність її аргументів і обґрунтованість її суджень. Можна сказати, що у всіх країнах так само – народні маси загалом такі ж лайкаючі «хом’ячки». Просто у поважних країнах є еліта, яка встановлює політику, ті самі decision-makers.
Проте... У нас є Твіттер-президент США, у нас є персонаж кіно як президент України. Тож ми навіть у контексті світових трендів!
P.S. У жодному разі я не хочу сказати, що той, хто дивиться фільми чи читає електронні книги, є "людиною Картинки". Здатність до глибинного мислення, сприйняття складних аргументів і текстів, критично поглянути на річ з різних боків не залежать від того, які ґаджети ви використовуєте або чи любите ви дивитись фільми. Інтелектуальне кіно ніхто не скасовував, примітивне чтиво – теж.
P.P.S. "Человек соглашается не с тем, что лучше аргументировано, а с тем,во что он верит. Верит изначально, еще до начала спора. А верит он исключительно в то, что ему приятно"
P.P.S. "Человек соглашается не с тем, что лучше аргументировано, а с тем,во что он верит. Верит изначально, еще до начала спора. А верит он исключительно в то, что ему приятно"
Немає коментарів:
Дописати коментар