Думки про українську національну пам'ять до дискусії

Призначення нового директора Українського інституту національної пам'яті збурило велику дискусію в суспільстві, великі очікування і побоювання з приводу епохи "після В'ятровича". Це – підстави для того, щоб задуматись про фундаментальні засади політики пам'яті, щоб визначити базові цінності і пріоритети. З визначення базових цінностей і принципів випливатимуть конкретні пріоритети і практики.

Коли ми говоримо про історичну пам’ять, у нас завжди є принаймні два підходи до вивчення історії і «пам'ятання»:

1) всі події на певній території («ідеальний тип» історичної науки, який, вочевидь, тут не годиться);

2) історія (оповідь) зосереджена довкола певного суб'єкта (колективного або індивідуального);

3) вибірка подій, постатей і процесів певного типу (напр., геноциди або наукові відкриття).

Очевидно, що сама розмова про національну пам’ять передбачає визнання політичної цінності певного Суб'єкта – нації (про поняття нації окрема розмова). Це – історія-оповідь, яка розповідає про певний суб'єкт і його стосунки з іншими суб'єктами. І цю історію можна написати багатьма способами – від примітивного імперського націоналізму та фальсифікації подій і процесів минулого, до інклюзивного і плюралістичного (само)критичного підходу.

Які ж загальні принципи національної пам'яті? Ці принципи виставлені не у порядку вищості цінностей, вони всі однаково важливі. Отже:

Формула не-ШТАЙНМАЄРА або "який мирний план"

З чого повинна починатись будь-яка серйозна розмова про мир в Україні і Європі? По-перше, з чітких основоположних принципів і цінностей. По-друге, з конкретного плану дій. Саме про це і поговоримо. Звісно, це пропозиція для дискусії і для покращення.

Загальні цінності і принципи

У пастці 21 квітня: Азбучні Істини, які ми забули

Я довго не хотів писати цей текст і думав, що “промине мене чаша сія”. Але спочатку декілька друзів звернулося із питаннями: “що ти про це думаєш?”.  Потім розгорнулись дискусії і нерозуміння моєї позиції. Зрештою, розмірковуючи про виборчі баталії, виникло розуміння, що проста відповідь на питання “я за Х” не працює. Адже мова йде про набагато глибші речі – де наша країна?

Цей текст – довгий. Перша частина попереджає про політику розпалювання ненависті, про пастку, де ми опинились, розмірковує про історію останніх 5 років. Друга частина – про чотири види політики, про що у нас забули. Ми всі використовуємо лише перший, найбільш поверхневий вид політики. Третя частина – просто короткі роздуми про базові проблеми нашого суспільства і політики. Четверта – ті принципові ідеї і стратегії, які я вимагаю від того політика, що хоче мій голос. І нарешті, п'ята – це про того, за кого ж ставити галочку в кабінці.

Якщо комусь ліньки читати все – може одразу глянути п'яту частину, наприкінці. Там – про теперішній момент.

Це для кожного з нас і вас. Тому що цей текст – про базові речі, які нас змушують забути. Про азбучні істини виборів і політики, які безжально б'ють в лоб тих, хто їх ігнорує.