Чому ми боїмося релігії у політиці? Рецензія на книгу: Хосе Казанова."По той бік секуляризації. релігійна та секулярна динаміка нашої глобальної доби" (Київ, 2017)

ЩЕ у 2017 році я написав цю рецензію для «Філософської думки» і порталу «Historians». Книга Хосе Казанови настільки мене вразила, що я досі нею захоплений. Казанова висловив про релігію і секулярність у сучасному світі те, що я відчував давно, і не знав, як це обґрунтувати. Ще більше мене здивувало, що Казанова у ХХІ столітті співзвучний до Драгоманова у ХІХ столітті. Це той погляд, який зараз «непопулярний», «немодний». Але це – дуже проникливий аналіз історії ідеї секулярності, а точніше – ідей секулярностей та секуляризмів. 

Тож додам цю рецензію сюди. Оскільки я готую ще цикл статей, що спиратимуться на ідеї Хосе Казанови – це буде одним із базових текстів про ази. Звісно, якщо ви ще його не читали - читайте. Хто б ви не були –  атеїст, християнин, теософ чи соціолог. 

Кінець епохи "ігор церковних престолів"

Минулого тижня стався вибух в Православній Церкві України. Це може призвести до непередбачуваних наслідків не лише в масштабах України, а і навіть на світовому рівні.

Після повідомлень про спроби патріарха Філарета ініціювати новий собор, щоб скинути Епіфанія, поміняти  Статут ПЦУ, ухвалений на Об'єднавчому соборі, самочинно проголосити патріархат та повернути Філарета на трон – ініціативна група «Десять тез» оприлюднила Звернення на захист канонічних принципів устрою Православної Церкви України до єпископату та духовенства ПЦУ. Звернення підтримали багато єпархій ПЦУ та ЗМІ (насамперед, ТСН, зокрема, журналістка Неллі Ковальська), провідні православні богослови і відомі публічні діячі Церкви. Протягом кількох днів відбувся справжній «парад» листів підтримки від єпархій ПЦУ, адресованих митрополитові Епіфанію. Зрештою, виступив сам Епіфаній. Проте основні події – ще попереду.

До цього наша політблоґосфера не була готова. Вона була надто «у виборах». Водночас смішно і сумно, як деякі бідні політичні аналітики намагаються дати собі раду із тим, що відбувається у ПЦУ. Церковні справи важко аналізувати, коли не розумієш деякі внутрішні «силові лінії». Тому ціла спільнота аналітиків церковного життя долучились до пояснення ситуації: зокрема, портал «Церкваріум» (де є посилання на листи єпархій), Віктор Трегубов, Катерина Щоткіна, Тарас Антошевський, Юрій Чорноморець, Дмитро Горєвий, Володимир Бурега, навіть Міністерство культури, а ще діячі церковного «громадянського суспільства» як Тетяна Деркач, Аля Шандра, Андрій Смирнов та інші.

Всі ці статті – мастрід, для тих, хто хоче зрозуміти стан справ. Проте є що додати, тож спробую.

Судьбы идентичности в украинском православии

То, что православное христианство в Украине неоднородно – секрет Полишинеля. Но часто забывают, что это не просто различие разных юрисдикций. Прежде всего, это различие идентичностей. Понять, какова идентичность православного христианина – значит ответить, почему он выбирает именно эту юрисдикцию. Каковы базовые ценности человека, который выбирает Церковь? Если мы это понимаем, мы можем предсказать, какова будет динамика переходов людей между юрисдикциями и как на это повлиять.

Идентичность православных христиан в Украине можно слегка упрощенно распределить по четырем полярным точкам или кругам. Это четыре базовые составляющие: «православный», «украинский», «русский», «канонический». Идентичность составляются из сочетания этих базовых основных полюсов. Разные комбинации этих 4-х ключевых слов формируют разные идентичности и разные стратегии поведения в церковной политике.

«Люди Мої, що Я зробив вам?…». (Не)прихована драма Великодня.

I темний ряд євангельських iсторiй

Звучить як низка тонких алегорiй

Про нашi пiдлi i скупi часи.

(Микола Зеров, Чистий Четвер, 1934)

Ця історія – не про події 2000-літньої давнини і не про урочисті святкові дати. Вона – про наше суспільне життя, про нашу політику, наше суспільство. Навіть глибше – вона про самий смисл і приховану реальність нашого світу.

Мене завжди цікавило – як народ, що щойно вітав Ісуса як Месію, буквально за 4 дні волає "Вбий його!"? Що робили лідери єврейського народу і Понтій Пілат? Що сталося? Як так можливо? Що коїлось в Єрусалимі перед 14 нісана, що вирувало в повітрі і головах людей?

Статечна і спокійна оповідь Євангелій часто не дає відчути це поверхневому читачеві – вона надто урочиста  і лаконічна, вона вже обтяжена канонічною інтерпретацією та звичками Пасхального святкування. Коли ми вже знаємо, що Він воскрес, коли ми вже знаємо про перемогу і славу, для багатьох попередні події здаються лише ритуальним «междометием». Образи, намальовані у чистому тексті Євангелія, ніби затінюються «класичним» сприйняттям, стають плоскими, штучними, іконічними. Реальна історія – у її екзистенційному, політичному, пристрасному вимірі – стає непроникною. Але саме вона – найбільш повчальна, найбільш звертається до нашої реальності. І якщо ми її не відчуємо, головний Смисл Страстей і Воскресіння, можливо, пройде повз нас – невловимий за пасхальними листівками, іконічними ритуалами та вітаннями.