суботу, 27 квітня 2019 р.

«Люди Мої, що Я зробив вам?…». (Не)прихована драма Великодня.


I темний ряд євангельських iсторiй
Звучить як низка тонких алегорiй
Про нашi пiдлi i скупi часи.
(Микола Зеров, Чистий Четвер, 1934)

Ця історія – не про події 2000-літньої давнини і не про урочисті святкові дати. Вона – про наше суспільне життя, про нашу політику, наше суспільство. Навіть глибше – вона про самий смисл і приховану реальність нашого світу.

Мене завжди цікавило – як народ, що щойно вітав Ісуса як Месію, буквально за 4 дні волає "Вбий його!"? Що робили лідери єврейського народу і Понтій Пілат? Що сталося? Як так можливо? Що коїлось в Єрусалимі перед 14 нісана, що вирувало в повітрі і головах людей?

Статечна і спокійна оповідь Євангелій часто не дає відчути це поверхневому читачеві – вона надто урочиста  і лаконічна, вона вже обтяжена канонічною інтерпретацією та звичками Пасхального святкування. Коли ми вже знаємо, що Він воскрес, коли ми вже знаємо про перемогу і славу, для багатьох попередні події здаються лише ритуальним «междометием». Образи, намальовані у чистому тексті Євангелія, ніби затінюються «класичним» сприйняттям, стають плоскими, штучними, іконічними. Реальна історія – у її екзистенційному, політичному, пристрасному вимірі – стає непроникною. Але саме вона – найбільш повчальна, найбільш звертається до нашої реальності. І якщо ми її не відчуємо, головний Смисл Страстей і Воскресіння, можливо, пройде повз нас – невловимий за пасхальними листівками, іконічними ритуалами та вітаннями.


Якщо звертатись до більш популярних образів, це дуже добре показано у фільмі-переказі «Страсті Христові» або у романі «Мастер і Маргарита» (особливо, у діалозі Пілата та Кайафи).

Ви помітили, як Ісуса схопили і заарештували у Гефсиманському саду? Як його вели і як влаштували суд?
Його вхопили вночі, потай, і притягли на скликаний переполовинений синедріон. Арештованого заздалегідь вже засудили, його слова перекручували до неймовірного, приписуючи все, що можна було приписати, навіть те, що не ліпилось (наприклад, намір зробити бунт). Невідомо, чи могли висловитись на тому синедріоні ті вчителі Ізраїлю, що симпатизували Ісуса, але принаймні те, що їх не слухали, і робили, що загадав Кайафа – очевидно. Оцей «схоплений» суд, який вертить як завгодно найвищому президенту синедріону – це так знайомо для нас.

Вдумаймось, хто тут є хто в цьому «процесі».

Христос втілює абсолютну ідею Любові, Правди, Життя, Свободи («пізнаєте істину і правда визволить вас», «ви вже не раби, але вільні», «вже не раби, але діти Божі» і «спадкоємці Царства») і Гідності (!) людини. Його ідея – каже він у останніх навчаннях учням – це вища Любов і Людськість. Він відкриває спільну людську природу всього людства. Він мислить масштабами всесвіту і всього людства, а не однієї країни чи людини. Він проголошує Любов-Людяність. «Любіть одне одного, як Я полюбив вас», бо «по тому розумітимуть усі, що ви мої учні, якщо матимете любов поміж собою». «Люби ближнього» – а хто є ближній? – кожен, хто зустрінувся тобі на дорозі життя. «Те, що зробили одному із малих цих (упосліджених світу цього), оте Мені зробили».

Він – революціонер і реформатор. Це не зовсім точні богословські формулювання, але дуже влучні метафори – Він виповнює і радикально реформує Закон, змушує замислитись над суттю і смислом всього Закону («милості хочу, а не жертви»), Він громить торгівців і мінял у Храмі, священики і поважні вчителі із хранителями Закону стають «лицемірами», «зміюками, гадючими виродками» (буквально з грецькою «змеи, порождения ехиднины»). Він сміється, епатує, жартує, тролить – «чи ви думаєте, що Бог з каміння не може дітей Авраамові зробити?». Він «проповідує, як той, хто має владу», а не так, як заштатні учителі, священики, вчені («книжники») чи хранителі традиційних цінностей («фарисеї»).

Його ненавидить правлячий «політичний клас» Ізраїлю.

Політична еліта (священики Храму), інтелектуальна еліта (фарисеї та книжники, тобто вчителі і хранителі Закону) – «люблять» Його не дуже тихою ненавистю. Він іде ніби мінним полем – де «лідери суспільної думки» (ЛСД) готують йому засідки і пастки, щоб Його ж невдалою відповіддю знищити Його репутацію, виставити ворогом народу, бунтівником, «раскачивателем лодки». Треба знайти привід – порушення закону, корупційний скандал (ухиляння від сплати податків кесарю), якась ідеологічна єресь, знищення «традиційних цінностей» (суботи, миття рук, шанування храму, етнополітичні розмежування між юдеями та самарянами – самаряни були ж такими ж етнічними юдеями, але іншої релігійної ідентичності).
Вони відчули у ньому загрозу своїй владі – у Тому, хто не претендував на владу, хто казав, що влада є служіння: «хто хоче бути перший, най буде слугою усім».

А що ж у цей час у суспільстві і країні?

Інфляція і деградація суспільних інституцій – колосальна.
При владі ставленик іноземних загарбників (!), розпусник Ірод, який вбив морального авторитета і пророка Іоанна Хрестителя. Релігійна влада – так само пристосуванська щодо окупантів.
Зверніть увагу на їхню аргументацію.
Не каламутьте воду, бо Рим нападе і загарбає Юдею. Краще вбити одного надто шумного і популярного проповідника, аніж щоб насторожити окупантів. Вони так піклуються про народ, такі щирі вболівальники за людей і за мир, за стабільність, «лишь бы не было войны».
«Хай краще одна людина помре за весь народу» – каже Кайафа і не помічає, що він пророкує, що Ісус помре за гріхи всього світу.
Колаборанти з окупаційної владою – говорять про порятунок народу від окупації. Самозванець Кайафа - про самозванство. Хранителі і вчителі Закону – так про себе говорять вони.
Але Ісус іншої думки:
«На Мойсеєвім сідалищі всілись книжники і фарисеї…
горе вам, бо ви взяли ключ розуміння, самі не входите, і іншим заважаєте…
горе вам, бо зв'язуєте тягарі тяжкі і непідйомні, кладете їх на людські плечі, самі ж навіть пальцем своїм не хочете їх зрушити…
Горе вам, що ви даєте десятину, але покинули головне в Законі – суд, милість, і віру! Заповідь же Божу замінили переданнями вашими!».
«Ви поїдаєте доми вдів і сиріт, грабуєте бідних, а самі жируєте, збільшуєте свої гардероби, машини та публічні шанування вас отаких праведних і файних!». Корупція. Хижацтво. Підміна справжньої релігії – формальними жертвами і звичаями.
«Мерзость запустения, стоящая где не должно», коли хранителі Закону – стають простими політиканами із власним дуже корисливим інтересом.



А що народ?

Народ спраглий – він прагне правди, свободи, Лідера (!) чи то пак Месію. Він прийде, здолає «корупцію» (corruptio – це зіпсуття латиною, тобто псування природи, суспільних відносин, держави, тощо і т.д. і т.п.) Ізраїлю, вижене загарбників, встановить сильну і вільну державу від Сяну до Дон… тьфу, від Синаю до Евфрату, як його праотець Давид.
Народ вітає Його, «Осанна сину Давидовому!». Вхід Господень в Єрусалим – це дуже схоже на Майдан, коли молодь, діти кричать і вітають пришестя довгожданого Месію чи то пак лідера, царя Ізраїлю. Ісуса вітає молодь, діти, насамперед вони. Це лякає можновладців. Влада вимагає від Ісуса: «хай вони замовкнуть, припиніть цю маніфестацію». Ісус же каже просто: «Якщо вони замовкнуть - каміння закричить».

Влада, можновладці, хранителі і вчителі Закону, священики – потайки домовляються його спіймати і вбити. Вони бояться чіпати Його відкрито, Він популярний в народі, це може викликати бунт. Треба налаштувати народ проти нього. ЗМІ – засоби масової (дез)інформації – працюють як завжди, не важливо, чи це телебачення, чи це базарні чутки, суттєво лише те, що вони завжди керуються можновладцями. Суттєво те, що це засоби пропаганди та зомбування: «люди будуть чути лише те, що лестить їхньому слухові». Зачіпає емоції. Пост-правда.

Вони вирішують Його брати вночі, коли усі сплять, і дуже швидко засудити, щоб встигнути до Пасхи (яка через 2 дні), і щоб не викликати надмірного розголосу. Вони мобілізують своїх прибічників і «електорат».

І це дуже схоже на умовний «антимайдан» – ті, хто кричали «розіпни Його!» вже через 4 дні після того, як весь Єрусалим співав «Осанна!». Їх спонукали це робити самі «можновладці». Вони спонукали і найняли багатьох людей волати, створюючи «масовку» перед очима Пилата – у мене мимоволі згадуються т.зв. «титушки» і проплачені мітингарі недавніх днів.

Скоріш за все, це кричав далеко не весь Єрусалим - для створення належної  «масовки» досить було навіть 10%, слуг священиків і охоронців. Мабуть, і не всі були  «проплачені», багато хто мав свої цінності і переконання, про які нижче... Більшість взагалі – мовчала, або дивилась і нічого не робила. Боялась виступати проти влади? Боялась постраждати разом? Ніхто зараз певно не скаже...

Цінності?
Згадуємо, про що сама Пасха, Песах.
Це не тільки порятунок євреїв із Єгипту, чи спасіння людства від приреченості на вічну смерть. Це – не тільки діяння Бога. Це – однакова поведінка маси людей: в Єрусалимі доби Ісуса Христа та в Єгипті часів Мойсея. Цю поведінку та мотивацію ми можемо бачити в нас...

Як і юдеї часів Мойсея, ці люди хочуть назад в Єгипет, де дають ковбасу по 2.20 і стабільні пенсії, тьфу – цибулі і часнику і м'яса («ковбаси по 2.20»!) доволі (Числа, 11:5; Вихід 16:3).

Тому їм здається, що «Царь не настоящий», бо ж цар має бути «сильним», «чотким пацаном», просто таки «альфа-самцем», роздавити всіх військовою силою. Вони хочуть земної слави і багатства, їжі, більше їжі, хліба і видовищ! – і якщо Ісус не дасть кожному одразу чималий клаптик землі і багато рабів, то він фейковий цар, Його треба розіп'яти. Вони хочуть велику і сильну державу, «вставання з колін», відродити державу Давида від Синаю до Євфрату. Вони хочуть чуда, за помахом палички, за маною чарівника, «сотвори нам знамення», «якщо ти Син Божий, зійди з хреста».

В цьому однакові і прості люди, і цар Ірод, і вояки під хрестом, і розбійник на хресті. Такий собі всенаціональний консенсус в бажанні чуда і «щоб за нас усе зробили», спільне для всіх ставлення до Бога чисто споживацько-магічне, чисто матеріалістично-зискове. Але «рід лукавий і перелюбний знамення шукає, та знамення не дасться йому, окрім знамення Йони пророка»!

Пілат.
Він розуміє, що Ісус невинний. Він намагається… але його хапають простим викрутом: «хіба ти не друг кесарю?». Він – заколотник, терорист, він критикує владу. Пілат – людина Системи, у якій він гвинтик, якого дуже легко знищити, якщо «верхівка» захоче. З одного боку, йому загрожує повстання євреїв. З іншого боку, маленький донос про «державну зраду», і йому кінець. Пілат знає, що уряд і партія, тьфу, Рим та імператор, радше перестрахуються.  Він зв’язаний по рукам і ногам – і підписує.
Адже я лише маленький чиновник. Простий слуга імператора.

Пілат – прообраз Айхмана із «Банальності зла» Ганни Арендт. Християни вже за 2000 років до Голокосту щороку згадували свого «Айхмана», який «просто мав наказ зібрати євреїв і повантажити на потяг, а що було далі, мене не стосується».

Тому таке зло – банальне, каже Арендт. Воно не надлюдське. Айхман не звір, не диявол во плоті. Просто настільки маленький гвинтик, що навіть не здатен був вийти за межі свого обмеженого світогляду, подумати, що він робить. Він просто виконував наказ, він не стріляв, він просто перекладав папери. Правильний слуга закону, який виконує імператив законодавства.

Може, він і відчував тривогу: «не роби нічого тому чоловікові!». Але він нездатен був встати проти течії. Зрештою, врятувати невідомого напівбожевільного проповідника з Галілеї, дивака Єшуа га-Ноцрі, – і поховати навіки своє майбутнє, зробити купу проблем собі і Риму, а може, загубити і себе, і дружину, і дітей? Заради цього чи не «психа», який навіть не оцінить?

«Що таке істина?»

І парадокс – християни, які мали цей досвід, які «були попереджені» за тисячі років – саме християни не помітили реальної загрози Пілата-Айхмана у їхній цивілізації. Чому це сталось (чи то тому, що історія Страстей так і не була пережита і осягнена, чи тому, що християнська цивілізація втратила на певний час свою чуйність)– це окрема історія. Але факт – це надто актуально, щоб бути історією.

******************************************************
...Мы на роли предателей, трусов, Иуд
В детских играх своих назначали врагов.
Только в грезы нельзя насовсем убежать…


Кожна людина і партія захоче тут прочитати про себе: «це я – Христос, а вони – Його кати». І так відбувається протягом всієї історії – ніхто не хоче опинитись на боці синедріону.
Першим був Петро, авжеж, перший апостол.
«Я? Та я Тебе ніколи не відречуся! Я з тобою на смерть!».
«Ти? Ти тричі від мене зречешся».
«Ніколи! Хай навіть усі, але не я!»
«Ісусе, не роби такого! Будь милосердним до себе!»
«Відійди від мене, сатано! Бо ти думаєш про надто людське, а не про Боже!».
«Ви всі цієї ночі зречетесь від Мене» – Він знає, що людина не здатна витримати надлюдські випробування. Людина може бравірувати скільки завгодно, у теплих комфортних умовах. Але коли приходить Страх і Жах, коли підносить рука Тирана, репресій та терору, коли «князь світу», Архон цього Космосу, вступає у дію – людина тікає, ховається, зраджує, і учорашній друг і учень пише на тебе донос.

Тож хто б не намагався себе поставити «на боці Христа», хай згадає, що зробив отой самий «бік», коли гримнуло згори.

Історія Христа – це космічна історія реальності усього людського життя в усі часи. 
Саме тому, історія Ісуса – це історія про невідворотну гибель і шанс до спасіння.

Суспільство людей побудоване так, що в ньому пряма, проста, добра і чесна людина природньо прямує до Голгофи. Рано чи пізно людина, яка слідує дгармі і бгакті (у індійській термінології, а у нашій – Правді і Людяності), стикається із структурами влади і панування, із Системою, що управляє земним людським світом. Ти можеш бути ким завгодно, але коли ти стає достатньо помітним – ця Система-Матриця запускає механізм знищення тебе.
Це знищення – це не завжди відвертий Хрест і розп’яття, така сценічна смерть. Це частіше проста соціальна ізоляція, «відключення від матриці», від системи благ і успіхів. Людина просто маргіналізується, стає вигнанцем – ким завгодно, від жебрака до божевільного. Ось чому Ісус звертає увагу на «упосліджених», ось чому християни особливо мали ставитись до них, бо вони найбільше являють Христа.
А якщо ти достатньо сильний, щоб не зламатись, і тебе не вдається маргіналізувати – Система виходить на прямий бій.

Ісус був Чужий, і кожен, хто піде за Ним, стане чужим і ворогом для світу, для цього порядку речей.
«Він прийшов у світ до своїх, але світ його не прийняв».
 «Якщо вас ненавидітиме цей світ, не дивуйтесь – він перше Мене зненавидів».
Ви не від світу, як і Я не від світу. Якби ви були з цього світу, світ би любив вас, але ви не від цього світу, тому він вас ненавидить.
Виженуть вас із зібрань, і прийде час, коли кожен, що вбиватиме вас, вважатиме, що він службу приносить Богові»
«Страждання і скорботу ви зазнаєте у світі, але мужайтесь – Я переміг світ.
Нині ж суд цьому світові! Нині цар цього світу буде вигнаний геть»...
Він абсолютно самотній – навіть коли довкола Його учні. Ті або не розуміють, або сплять. І на хресті ця самотність сягає космічного апогею: «Боже Мій, навіщо Ти Мене залишив!?».
Але тих, хто вибрав Його Шлях, він приймає як тих, що розділить Його долю:
«Ідіть! Ось я посилаю вас, як ягнята межи вовків! Будьте мудрі як змії, і прості як голуби. Проповідуйте Добру Новину до краю землі...» «ВИ – СВІТЛО світу, яке не ставлять під спуд, але на видному місці. Ви – СІЛЬ землі, а якщо сіль втратить силу, чим її зробиш солоною?». Ви покликані бути провідниками світла, любові, свободи, добра і мужності - власне, Євангелія, – і через вас спасається і покращується світ.

І таїна Воскресіння саме про це. Коли «світ» думає, що він торжествує, коли прибране у шати закону зло думає, що вже порядок відновлено – світ, його Система гине під ударом Воскреслого.
«Ридає ад, бо розбита його держава, і він утратив усіх, над ким панував. Узяв тіло, а виявив, що взяв Небо, Він прийшов, і зруйнував начала і владу Тьми».


Звісно, це всього романтична така асоціація. Але вона аж надто добре лягає на сучасний стан речей...

Цей текст є розгорнутим допрацюванням мого раннього тексту: https://site.ua/wołodymyr.wołkowski/3650-naviyano-strasnoyu-sedmitseyu-ta-filmom-strasti-hristovi/

І прекрасна ілюстрація з постом про це:

История Евангелия – это угроза и проклятие для всех христиан. Христиане забылись и читают эту историю, всегда мысленно ставя себя на место если не Христа, то, как минимум, апостолов. Это повышает им чувство достоинства и придает чувство правоты, святости и права научать и наказывать всех. 
Но история Иисуса Христа предупреждает: друг мой, с вероятностью 90% ты окажешься в лучшем случае на месте Петра, трижды отрекшегося. И весьма вероятно, ты будешь либо на месте Иуды, либо на месте Пилата, либо на месте фарисеев и священников, либо вообще в роли статиста в толпе или рядовым легионером, распинающим подозрительного человека. 
Распятие и страдания Иисуса Христа – это воплощенная банальность зла. 
Евреи в лице Ханны Арендт поняли это в ХХ веке, после Холокоста. 
Христиане должны были это понять в 1 веке. Но у христиан не хватило тогда ума и опыта. Они рисовали трагедию Иисуса в чернейших красках абсолютного адского зла, сошедшего на землю. 
Но это была именно воплощенная серость, обыденность зла. Все люди были весьма добрые и благопристойные. Одни – «ответственные политики» – весьма заботились за народ, чтобы не провоцировать врага и не дать повода погубить народ и государство. Другие – просто исполняли должностную инструкцию. Третьих зажали в угол манипуляцией «ты предатель Отечества». Все боялись за свою шкуру и боролись за свою власть, выполняя мелкие задачи в длинной шахматной игре политической конкуренции. Большинству было пофиг и оно шло за своими «лидерами мнений». Кто шел за «правыми», кто за «левыми», кто сохранял нейтралитет. А те, кто были с Ним – сами постоянно смотрели, думали, и не знали, что делать, ведь это ж всё «уважаемые люди». 
Во имя всех этих расчетов был убит маленький человек. Маленькая жертва во имя большого блага, маленький ход в ходе длинной большой шахматной игры. «Лучше пусть один человек умрет, а не весь народ». 
Узнаете историю последних 2000 лет? 
Так что… 
Христиане должны бояться стать Пилатом или Иудой. Предавая на смерть или умывая руки. Стать именно тогда, когда они будут думать, что они весьма правильные и защищают правду от зла. Сказано: «…убивая вас, будут думать, что они этим служат Богу». 
Это Евангелие – вообще страшная штука. Люди думают, что оно их оправдывает и дает им право на…, но похоже, оно, напротив, предупреждает: «А ты уверен, что ты не “как тот мытарь”?».







1 коментар: