З чого повинна починатись будь-яка серйозна розмова про мир в Україні і Європі?
По-перше, з чітких основоположних принципів і цінностей. По-друге, з конкретного
плану дій. Саме про це і поговоримо.
Загальні цінності і принципи
Весь світ говорить про "план Штайнмаєра", і прагне встановити мир
в Україні. Але існує потужна опозиція до цього "плану" і до Мінських домовленостей
(зразки дискусії наведені тут). Росія насильно схиляє всіх саме до цих домовленостей
– вже цього мало би бути досить, щоб запідозрити "щось не так". Віктор
Трегубов проаналізував різні сценарії розв'язання конфліктів. Не буду повторювати його докладний аналіз – його треба
читати, щоб розуміти, чому я пропоную таку програму для миру. Проте прокоментую ситуацію за викладом Трегубова.
Наш сучасний "карабахський варіант" має кілька версій розвитку
подій. Наші "яструби" хотіли б "хорватський" сценарій, але він
надто реально може стати "погіршеним грузинським". Проте наша ситуація
багато в чому унікальна. Це – безпрецедентний у 21 ст. конфлікт, коли найбільша
державою Європи напала на другу найбільшу державу Європи. Це не Балкани і не Кавказ,
де маленькі народи і держави. Це – майже центр Європи, задіяна ядерна держава, Україна має Чорнобиль.
Тому неясно, який сценарій буде завтра? У що перетвориться наш "Карабах"?
Чи можливе велике російське вторгнення? Росія пропонує нам "боснійський варіант",
що є найгіршим, але на фоні маячить сирійсько-сомалійський варіант. Більшість експертів
просувають придністровський, фінський або японський варіанти. Трегубов детально
їх критикує. До його набору сценаріїв можна хіба додати тиморський варіант – визволення
Східного Тимору після падіння диктатури в Індонезії під дією західних санкцій.
Власне, для тих, кому дорогі незалежність і суверенітет України залишаються
лише мало реальний хорватський, або більш реальний тиморсько-карабахський. Проте
ми не хочемо чекати тривалий час у стан перманентної війни.
Маємо новий прецедент в історії міжнародного права. І тому потребуємо нового, нетипового рішення.
"Прокляті українські націоналісти, бандерівці, порохоботи проти мирного
плану, за війну" – така пропагандистська маніпуляція закинута у світовій інфопростір. Хто проти нашого плану,
той проти миру і за війну? Але виникає справедливе питання: "Мир - так і амінь.
Але який?".
"Будь-який мир кращий за війну" – це друга маніпуляція. Це все
одно, що сказати дівчині, яка є жертвою зґвалтування: "хай він робить все,
що хоче, тільки не треба бійки". Але ізраїль не піде на "будь-який мир"
зі своїми ворогами, і матиме рацію. Але "який" мир?
Будь-який мир завжди будується на конкретних підставах і принципах. Науковою
мовою це називається "теоретико-методологічна основа".
Якщо ми говоримо про мир, така основа повинна враховувати об'єктивні потреби,
принципи і цінності. До таких належать:
1.
священна
цінність – права і свободи людини і громадянина, ширше кажучи – людяність;
2.
єдність
свободи, справедливості і відповідальності. Ці цінності нерозривні. Свобода не може
порушувати справедливість, правила і заперечувати відповідальність.
3.
недопустимість
легітимації акту насильства. До цього належить – непорушність державних кордонів,
визнаних ООН, засудження актів насильства, геноциду, пропаганди;
4.
повага
до територіальної цілісності і суверенітету будь-якої держави;
5.
відповідальність
будь-якої держави, а особливо великих держав – особливо, коли це стосується договору
щодо нерозповсюдження ядерної зброї і безпеки цілої планети;
6.
недопустимість
ідеологічних маніпуляцій і постправди;
7.
Україна
запрошує цивілізовані західні нації і міжнародні інституції допомогти встановити
тривкий мир.
Сподіваюсь, щодо цих принципів сумнівів немає. Надіюсь, що жодна людина не
посміє озвучити принцип "канонічних територій", "особливих прав імперії
на колишні провінції", "поділу планети на сфери впливу", "балансу
сил між великими імперіями". Це 19 століття.
Головний принцип простий:
непорушність прав і свобод людини і громадянина + непорушність територіальної
цілісності і суверенітету + рівність умов і можливостей + єдність свободи, справедливості
і відповідальності + невідворотність покарання за злочини проти людяності + громадянство
є власний вибір і відповідальність + недопустимість маніпуляцій у дусі доби постправди.
Ми відкриті. Ми запрошуємо Захід і західні інституції. Ми за правову державу,
громадянське суспільство і відповідальну політику. Ось наша керигма.
І звісно, це питання про інтерпретації подій 2014 - 2019. І тут, виходячи
із всіх принципів і реальності є кілька очевидностей:
1.
до
2014 р. Україна була єдиною країною у пост-СССР, що де не було ані війни, ані диктатури.
Внутрішні суперечки і Майдани – навіть такі гарячі, як у 2004 р. – ніколи не доводили
до війни.
2.
Росія
напала на Україну і окупувала Крим. Бойові дії на Донбасі почались
лише через три місяці, і попервах були цілком і повністю проваджені за підтримки
російських бойовиків і російської зброї. Україна ніколи і ніде не загрожувала російській
території.
3.
В
Україні ніколи не було ані геноцидів, ані репресій на етнорелігійному ґрунті. Локальні
сутички були нікчемного рівня, а ідейні дискусії ніколи не переростали у реальні
акти насильства.
4. Події
на Донбасі і в Криму становлять одну систему подій та ідей. Заворушення
у Криму і на Донбасі відбувались в рамках широкого процесу "Русской весны",
і метою були весь Південь і Схід України. Всі заворушення відбувались під прапорами
іноземної держави – Росії, і були активно нею інспіровані (ось один із доказів). Заколотники на Донбасі прямо покликались
на приклад Криму і поширювали ідею, що Росія прийме до себе Донбас, як і Крим. Це
не був рух за незалежність окремого народу-етносу, як в Ірландії, Каталонії чи Курдистані.
Це був рух за приєднання до Росії, рух російської ідентичності, мета якого – не
незалежність, а перехід до іншої держави.
6.
Сама
анексія Росією Криму – підтверджує її злочинну участь в усіх цих процесах і змушує
оголосити її державою-агресором, а події у Криму та на Донбасі – процесами агресії
Росії проти України, шляхом інформаційної та збройної війни, коли за допомогою
інформаційних маніпуляцій на початку, а потім організації збройних загонів, спричинено
ненависть, розкол і війну.
7.
Зараз
на окупованих територіях стан захист прав і свобод людини і громадянина – нікчемний.
Релігійні організації репресуються, десятки, якщо не сотні, політичних в'язнів,
ГО (особливо кримські татари) переслідуються, українські школи ліквідовані, українська
мова дискримінована, ЛҐБТ-рухи під постійною загрозою. Всього цього немає на території
України, де російські центри діють відносно спокійно, РПЦ діє абсолютно вільно,
російська мова домінує, а прайди регулярно відбуваються. З цієї точки зору, анексія
Криму і ОРДЛО – це загроза для прав і свобод людини, регіон репресій і порушення
прав.
Практична програма – передумова будь-якого миру і виборів:
0. визнання письмове, що загальновизнані кордони України
є непорушні, територія ОРДЛО є територією України. Питання про належність цих територій Україні не повинно
підніматись, оскільки це буде злочин проти усього міжнародного права, порушення
міжнародних зобов'язань, зокрема таких, що стосуються нерозповсюдження ядерної зброї
(Будапештський меморандум).
1. безумовне (!) виведення ВСІХ озброєних формувань з території
України (ну хоча б Донбасу).
ЗСУ як державні збройні сили (це не парамілітарні загони, зрештою!) – повинні залишатись
на лінії розмежування.
2. повна передача контролю над кордоном України Обєднаним
силам миротворчого урегулювання конфлікту (надалі DFOR) та українських прикордонників. DFOR мають складатись із миротворців з країн Будапештського
меморандуму та НАТО. РФ та країни, афілійовані з нею (ОДКБ) – не мають права як
співучасники конфлікту. DFOR матимуть повноцінний мандат на застосування сили для
виконання своєї місії встановити мир і забезпечити захист прав і свобод людини.
3. передача контролю на лінії розмежування та ВСІЙ окупованій
території України тимчасовій адміністрації DFOR. На окупованих територіях встановлюється тимчасова адміністрація,
яка складається із представників центральної української влади (Верховної Ради України),
представників DFOR і місцевих мешканців, які відповідають пп. 8 і 10.
4. ПОВНА демілітаризація окупованої території України.
Все озброєння – як важке, так і легке – повинне бути передане Україні або
DFOR.
5. повна свобода для пересування на території ОРДЛО
DFOR, ОБСЄ та цивільним представників української влади. Повна свобода діяльності
на території ОРДЛО українських ЗМІ, партій, ГО. Їхня безпека забезпечується DFOR і ОБСЄ.
6. Зобов'язання всіх зацікавлених сторін (насамперед України
і Росії) уникати будь-яких публікацій і публічних заяв, що покликані на розпалювання
ненависті і ворожнечі. Особливо це стосується ненависті на етнічному (українофобії,
русофобії, татарофобії, антисемітизму, американофобії тощо), та релігійному (ненависті до ПЦУ, МП, католиків,
протестантів, мусульман тощо) ґрунті, на ґрунті гомофобії, розпалювання ненависті
на політично-партійному ґрунті (стосовно представників "лівих" або
"правих" партій), а також закликів до порушення міжнародно визнаних кордонів.
Це стосується також фальсифікації
на історичному ґрунті – наприклад, маніпулятивне ототожнення змагань українців за
незалежність із "фашизмом" (це маніпуляція, бо, по-перше, ігнорує реальну
складність тогочасної ситуації, створює подвійні стандарти, оскільки не засуджує
співпрацю СРСР із Гітлером), а по-друге, має на меті лише дискредитувати український
народ і державу.
Це не стосується
засудження совєцького ладу і політики СРСР – росіяни як народ і Росія як держава
не є відповідальні за політику СРСР і його злочини проти людяності (якщо ж вони
будуть протестувати проти визнання Голодомору геноцидом чи засудження Совєцької
влади як людиноненависницького режиму – вони тим самим визнають свою відповідальність
за злочини).
Це не стосується також і дискусій
між різними суспільними і політичними групами, доки вони не закликають до фізичного
насильства щодо одне одного, та не стосується закликів до покарання злочинів у правовому
полі України (зокрема, щодо злочинів проти людяності, територіальної цілісності
і суверенітету держави, корупції, розпалювання ненависті тощо)..
Україна і Росія зобов'язуються
моніторити свої ЗМІ з метою протидії мові ненависті вищенаведеного типу, та вживати
відповідні санкції.
7. свобода розслідування діяльності збройних формувань
на території ОРДЛО. Розслідування мають проводитись за співпраці українських
правоохоронців і за постійної присутності представників ОБСЄ чи DFOR для гарантії
дотримання прав людини і уникнення переслідувань.
8. всі особи, які брали участь у злочинах проти людяності, тортурах
"на підвалах", репресіях за релігійною ознакою – мають бути позбавлені громадянства України (при
цьому за ними зберігається право на ПМЖ) і підлягають покаранню.
9. вІйськовослужбовці, що несли службу у збройних силах України, як такі,
що виконували свій конституційний обов'язок, не підлягають покаранню за участь у
бойових діях. Доведені злочини проти людяності, звісно, підлягають покаранню. Рядовим
учасникам незаконних збройних формувань, хоча вони за законом підлягають покаранню,
можна надати амністію - за умови, що вони мали ранг не вище сержанта, і не чинили
злочинів проти людяності (зокрема, репресії, зґвалтування і тортури).
10. члени керівних органів т.зв. ДНР і ЛНР, всі, хто з 2014 р. перебували
на керівних посадах – насамперед, керівники та заступники керівників адміністративних
установ - позбавляються громадянства України, як такі, що власним вибором засвідчили
своє небажання належати до України (при цьому
за ними зберігається право на ПМЖ). Виняток - сфери ЖКГ і медицини.
У перспективі на території ОРДЛО і Криму має почати діяти особливий законодавчий
статус, який буде містити:
➔
статус
демілітаризованої зони - території Криму і ОРДЛО мають бути вільні від усякого
озброєння, окрім легкого озброєння підрозділів поліції, що повинні складатись з
представників DFOR та громадян України, що не брали участь у бойових діях проти
територіальної цілісності України;
➔
статус
вільної економічної зони – пріоритетні пільги для "зеленої енергетики",
сфери послуг, ІТ-виробництва, стартапів, створених місцевими мешканцями. Пільги
не стосуються вуглевидобувної та нафтогазовидобувної галузі;
➔ через 2 роки після початку тимчасового урядування адміністрацією
DFOR – оголошуються місцеві вибори, за умов дотримання вищенаведених пунктів.
Окуповані території мають стати окремим регіоном у складі України
– тобто ми не відновлюємо "Донецьку і Луганську області", а створюємо
нову область на цій території, переформатовуючи адміністративний устрій. Як версія:
створення Приазовської області від Бердянська до Маріуполя, Слобожанської області
на півночі Луганської області, приєднання вільної частини Донецької області до Запорізької
області, або створення окремої Західно-Донецької області. Після цього на цих територіях проводяться чергові загальноукраїнські
вибори у звичному порядку.
Зауваження проти і відповідь на них:
Звісно, це пропозиція для дискусії і для покращення. Але Україна не може
бути об'єктом міжнародних "договорняків". Україна повинна сформувати свою
програму – і вона відкрита до Заходу, вона показує, що ми є цивілізована нація,
що працює за демократичними правилами гри.
Найсильніше зауваження щодо мого плану – він не працює, він не реалістичний,
а тим часом хлопці гинуть, іде війна. На це є відповідь.
Ми всі хочемо миру. Ніхто з простих людей не хоче війни, війна шкідлива в
т.ч. й економіці.
Проте "мир – так, але який?". Мир не може бути коштом істини, честі,
гідності і свободи. Для економіки не менш шкідливий стан корупції, ізоляції,
"беспредела", відсутності відкритого суспільства та інклюзивних інституцій
(читайте вже "Чому нації занепадають", якщо руки до Карла Поппера чи Мангайма
не доходять).
"Мир за будь-яку ціну" може призвести до ще більшого кровопролиття.
Наприклад, легалізація бойовиків і толерування сепаратистської ідеології може призвести
до реальних збройних зіткнень по всій території України, до масових репресій з боку
влади, до тотального падіння рівня безпеки і стабільності в усій Україні (якщо ці
зіткнення і репресії почнуться). Це може призвести до економічної катастрофи – в
умовах кримінального і збройного "беспредела", мафіозної корупції, коли
не працює ані закони, ані суспільні правові інституції курс долара по триста – це
реальність. І такий "мир" анітрохи не полегшить життя мільйонам мешканців
ОРДЛО (окрім, хіба що, вузької смуги протистояння, і то не факт).
Не треба маніпулювати миром – це елементарна моралізаторська маніпуляція:
"ай-яй-яй, ти проти миру". Коли іде війна, люди будуть гинути, аж доки
причина війни не усунута. В даному випадку – це зовнішня агресія. Завдання полягає
в тому. щоб усунути причину – саме для цього мій план. Проте, очевидні ризики:
➔
сама
Росія не погодиться на цей план, і тим самим засвідчить, що вона і є причиною агресії
та війни;
➔
на
цей план не погодяться українські олігархи, особливо пов'язані з тим регіоном, бо
цей план знищить їхні годівниці;
➔
західні
держави теж не дуже мріють уводити сюди війська.
Проте, вже видно, що будь-який інший план – Зе, Пу, Мінськ, Штайнмаєр – сприяє
або ліквідації України як держави, або легітимації насильства і агресії, або консервації
мафіозної влади, або все це разом.
Що ж можна зробити зараз, "поки що", "тим часом,
як"?
1. Уникати розпалювання ненависті між членами української політичної нації,
особливо партійної! Неважливо, хто винен. Важливо, що робити! "Зе".
"Пе" – Україна в нас одна.
2. Масові дипломатичні акції, спрямовані до урядів і суспільств західних
держав: пікетування посольств, звернення до європейських лідерів держав і думок,
акції української діаспори разом із діаспорами поляків, литовців, грузинів, гастролі
митців, звернення лідерів українських релігійних та правозахисних організацій. Tina Peresunko може провести добрий майстер-клас з історії українського
культурного резистансу – як "Щедрик"
став Carol of the Bells і рятував Україну.
Наприклад, звернення від імені церков України - ПЦУ та УГКЦ - до релігійних
провідних структур Європи, до Ватикана та конференцій європейських католиків.
Наш меседж простий: конфлікт в Україні – це боротьба за цінності людяності,
свободи і гідності. Паралелі із Мюнхеном
1938 – цілком коректні: "Путін в ПАРЄ –
Гітлер у складі Ліги Націй",
"Чемберлен і Даладьє теж хотіли миру, але породили Голокост",
"Ви привезли в Європу не мир, а ганьбу", Путін – троянський кінь, криваві
потьоки російського поширення, нафтопроводи наповнені кров'ю.
Якщо Європа зраджує свої принципи, торгуючи з диктатором – чого варті ваші декларації, прайди і карнавали?
Союз із головою сталінської спецслужби – все одно, що союз із нащадком голови СС
і Гестапо? Гавел і Валенса зневажають вас.
Якщо Європа укладає угоду з катом, яка вона християнська? Путін - не консерватор
і не християнин. Той, хто має вигляд християнина, а коїть злочини - той Антихрист.
Вам треба гроші для боротьби проти "ґендеру", чи вам треба Христос і Царство
Небесне? Ви підтримаєте убивцю українських дітей і розсадника війни?
Папа Іван Павло ІІ зруйнував імперію
зла, ви її вернули в Європу.
"Ганьба на тих, хто зрадив Європу". А полякам треба нагадати слова
Духінського 1865 року: "Доля Європи вирішується під Києвом". Якщо Київ
буде вільний, Європа буде сильна. Якщо Київ упаде – Москва стоятиме на Ельбі.
І не забуваємо про подячні акції під посольствами країн, що підтримали честь,
гідність, свободу і Україну.
І пам'ятаємо - тільки масові акції звертають увагу ЗМІ. Їхні виборці і громадянські
еліти - наша аудиторія.
Поряд із цим – масові акції під російськими посольствами, центрами тощо.
Росія відповідальна за війну, і вона повинна піти, віддати землі DFOR. Якщо Росія
хоче миру, хай відпустить людей, яких вона і її посіпаки узяли в заручники. Якщо
Росія просто перекриє кордон – вже за місяць ніхто стріляти не буде. Якщо РФ піде
з загарбаних територій – мир настане вже післязавтра.
Я не сказав "рай, любов і жвачка". Але – мир.
І люди на Донбасі і Криму – будуть людьми з іншими поглядами. Але без танків
і автоматів. І кров не буде литись.
When the Cambrian measures were forming,
They promised perpetual peace.
They swore, if we gave them our weapons,
that the wars of the tribes would cease.
But when we disarmed They sold us
and delivered us bound to our foe,
And the Gods of the Copybook Headings said:
"Stick to the Devil you know."
Немає коментарів:
Дописати коментар